Bibelsøk

Søk
Velg oversettelse
Hvor finner jeg...

.

Tilbake til oversikten

Книга пророка Аввакума

1 2 3

< Forrige kapittel

Псалом пророка Авакума
3(Молитва пророка Аввакума для мінорного співу).
   

Salme
3En bønn av profeten Habakkuk. Som en sjiggajon.
          
   
 2 ГОСПОДИ, я почув вістку про Тебе, і мені стало страшно! ГОСПОДИ, оживи Свою справу за наших днів! У наші роки яви Себе і в гніві Своїм згадай про милосердя!
   
 2 Herre, jeg hørte gjetord om deg,
          jeg så, Herre, det du har gjort.
          Gjenta det i vår tid,
          gjør det kjent i vår tid!
          Husk å vise barmhjertighet
          selv om du er vred!
          
   
 3 Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран.
        Небеса покриті Його величчю, а Його славою наповнена земля.
   
 3 Gud kommer fra Teman,
          Den hellige fra Paran-fjellet.
          Hans herlighet dekker himmelen,
          og lovsang til ham fyller jorden.
          
   
 4 Сяйво від Нього, як сонячне світло, а з Його рук виходять промені; там таємниця Його сили.
   
 4 Lysglansen er som en soloppgang,
          stråler går ut fra hans hånd.
          Der er hans styrke skjult.
          
   
 5 Перед Ним йде моровиця, а слідом за Ним – палаючий вогонь.
   
 5 Foran ham går pest,
          i hans fotspor følger sott.
          
   
 6 Він ступає, і трясеться земля. Він подивиться, і тремтять народи. Віковічні гори розколюються, а відвічні пагорби западають ((провалюються) ), Його дороги споконвічні.
   
 6 Han stanser og rister jorden,
          han ser og får folkeslag til å skjelve.
          Gamle fjell knuses,
          eldgamle hauger synker sammen.
          Han går på gamle veier.
          
   
 7 Я бачив горе в ефіопських поселеннях. Тремтять у розгубленості мідіянські намети.
   
 7 Jeg ser Kusjans telt rammet av ulykke,
          og teltdukene i Midjan skjelver.
          
   
 8 Але хіба гніваєшся Ти, ГОСПОДИ, на ріки; хіба на водні потоки чи на море Твоє обурення, що сідаєш Ти на Своїх коней, і на Твої колісниці спасіння?
   
 8 Er du harm på elvene, Herre?
          Flammer din vrede opp mot elvene?
          Er det havet du er harm på
          når du rir fram på hestene dine
          og vognene dine bringer seier?
          
   
 9 Ти підняв Свій лук, давши стрілам клятвений наказ.
   
 9 Du gjør buen klar
          og legger pil etter pil på strengen.
          Du kløver jorden så elver renner.
          
   
10 Побачивши Тебе, захитались гори, ринули води потопу, подала свій голос безодня, високо піднімаючи свої руки ((хвилі) ).
   
10 Fjellene ser deg og skjelver,
          styrtregnet fosser ned,
          dypet hever stemmen
          og løfter hånden mot det høye.
          
   
11 При сяйві Твоїх блискавичних стріл, при світлі Твого сяючого списа сонце й місяць застигли на місці.
   
11 Sol og måne står stille i sin bolig
          når lyset fra pilene flyr hit og dit,
          lysglansen fra ditt lynende spyd.
          
   
12 У Своєму гніві ступаєш по землі, в обуренні караєш народи.
   
12 I harme skrider du fram over jorden,
          i vrede tramper du folkeslag ned.
          
   
13 Ти вирушаєш на порятунок Свого народу, щоб спасти Свого Помазаника. Ти розтрощив голову нечестивого дому, оголивши його з ніг до голови.
   
13 Du drar ut for å frelse ditt folk,
          for å frelse din salvede.
          Du knuser overhodet
          for den urettferdiges hus,
          kler av fra topp til tå.
          
   
14 Ти прошив голови його можновладців їхніми ж списами, коли вони примчали як ураган і вже готувались нас розпорошити; таємно радіючи, вони були вже готові нас проковтнути бідного.
   
14 Med hans egne piler gjennomborer du hodet
          på krigerne hans.
          De stormer fram for å drive meg bort,
          de fryder seg som om de skulle ete
          en hjelpeløs som er i skjul.
          
   
15 Твоїми кіньми Ти топчеш море, здіймаючи шумовиння великих вод.
   
15 Med hestene dine farer du over havet,
          de veldige, brusende vannene.
          
   
16 Я почув, і затремтіло моє нутро під час цієї вістки, задрижали мої губи; біль пройняла мої кості, й почали підкошуватись піді мною мої ноги. Але я повинен залишатись спокійним, очікуючи дня скорботи, який прийде на народ, котрий чинить для нас утиски.
   
16 Jeg hørte det, da skalv mitt indre,
          og leppene dirret ved lyden.
          Det kom verk i beina mine,
          føttene vaklet under meg.
          Rolig venter jeg på
          at trengselsdagen skal komme
          over det folket som angriper oss.
          
   
17 Тому хоч би не розцвіла смоківниця й не було врожаю на виноградній лозі; хоча б не вродило оливкове дерево й не було врожаю в полі; хоч би не стало овець у кошарі, та скотини в стайнях,
   
17 For fikentreet blomstrer ikke,
          vinstokken bærer ikke frukt,
          olivenhøsten slår feil,
          åkeren gir ikke mat,
          sauene er borte fra kveen,
          fjøset er tomt for fe.
          
   
18 то й тоді радітиму в ГОСПОДІ, веселитимусь у Бозі мого спасіння!
   
18 Men jeg vil fryde meg i Herren,
          juble i Gud, min frelser.
          
   
19 Адже Владика ГОСПОДЬ, – моя сила! Він робить мої ноги, як у лані, і по узвишшях дає мені крокувати!
        Диригентові моїх струнних інструментів.
19 Gud Herren er min styrke.
          Han gir meg føtter som en hind
          og lar meg ferdes på høydene.
        
Til korlederen. Med strengespill.
< Forrige kapittel

15. august 2022

Dagens bibelord

Lukas 11,1–4

Les i nettbibelen

1Ein gong var han ein stad og bad. Då han var ferdig, sa ein av læresveinane til han: «Herre, lær oss å be, slik Johannes lærte sine læresveinar.» 2Han svara: «Når de bed, skal de seia: Far! Lat namnet ditt helgast. Lat riket ditt koma. ... Vis hele teksten

1Ein gong var han ein stad og bad. Då han var ferdig, sa ein av læresveinane til han: «Herre, lær oss å be, slik Johannes lærte sine læresveinar.» 2Han svara: «Når de bed, skal de seia: Far! Lat namnet ditt helgast. Lat riket ditt koma. 3Gjev oss kvar dag vårt daglege brød. 4Tilgjev oss våre synder, for vi òg tilgjev kvar den som står i skuld til oss. Og lat oss ikkje koma i freisting.»